Рудно – певною мірою унікальний населений пункт. З одного боку, це частина Залізничного району Львова. З іншого, юридичний статус населеного пункту – це «селище міського типу», є селищна рада, селищний голова.

Ця колізія дає певну свободу самовизначення мешканцям. Хтось (як правило «переселенці» з міста) вважає себе городянином, претендуючи на певну елітність соціального статусу на противагу «селюкам». Натомість місцеві «давножителі» часом ставляться до цієї категорії мешканців як до вар’ягів і намагаються нав’язати свій (мало не первіснообщинний) лад новоприбулим. Особливо яскраво це проявляється в протистоянні «не хочу дихати димом» – «палив, палю  і буду палити». Детальніше – в розділі «Екологія».

Вислів про «дві біди – дурні і дороги» стосується не лише сусідньої країни, цей вислів чудово ілюструє ситуацію в Рудно. Поки щодо питання спалювання трави і сміття «палії» і «нові» мешканці вважають одне одного дурнями, натомість, всі категорії мешканців погоджуються з тим, що з дорогами та транспортом в містечку ситуація жахлива. Про яке взагалі “міського типу” може йти мова, коли крім кількох десятків метрів бруківки і кількох асфальтованих вулиць в центрі, всі вулиці в вибоїнах, підсипані десь щебнем, десь битою цеглою та іншим будівельним сміттям. Як результат – дуже складна ситуація з транспортом.

28 автобусний маршрут мешканцям Рудно вдалось здобути в результаті тривалого протистояння з міською владою, з мітингами, репортажами на телебаченні та навіть перекриттям дороги. Та недовго мешканці раділи, адже через жахливий стан доріг, автобусів на маршруті стає все менше. Новина про можливість запуску нових великих низькопідлогових автобусів на 28 маршруті вселила надію на суттєве покращення транспортного сполучення Рудно з Львовом. Але неякісний ремонт вулиці Вербицького та незрозумілі маніпуляції міської влади із зміною 28 маршруту призвели до того, що ситуація з транспортом стає все складнішою з кожним днем.

Мешканці Рудно відзначають парадоксальність ситуації, адже мешканці сіл, що розташовані далі, ніж Рудно, можуть швидше доїхати в центр міста електричкою, аніж мешканці Рудно, тобто Залізничного району. Чи не розібравшись, чи то заради метафори, в сюжеті одного з телеканалів, які робили репортаж про транспортну проблему, селище назвали хутором. І справді, хіба не схоже?

Непроста в Рудно ситуація і з водопостачанням та каналізацією. Оскільки центральної каналізації немає, то мешканці користуються вигрібними ямами. А оскільки придбати якісний септик чи щотижня оплачувати вивіз відходів із ями з дном не кожен має змогу, то більшість ям не мають дна. Таким чином, відсутність каналізації щодня наближає Рудно до екологічного лиха.

Частина містечка має центральне водопостачання від КП «Теребля», яке подає технічну воду дуже низької якості. Інша частина містечка користується криницями та свердловинами. Але й там зазвичай вода поганої якості.

В вирішенні цих проблем містечка дуалізм статусу Рудно, а отже і влади, відіграє свою негативну роль. Міська влада каже: «обрали собі голову, нехай він вирішує ваші проблеми», а селищний голова відповідає: «ми Залізничний район, тому нехай міська влада все робить, а ми не маємо грошей в селищному бюджеті».

Селищний бюджет справді дуже бідно виглядає, якщо його порівнювати з сусідніми Винниками чи Брюховичами. З «великого» бізнесу – хіба супермаркети «АТБ» і «Рукавичка», ні заводів, ні заправок, ні торгових центрів. Водночас, як не дивно, не бракує бажаючих стати селищним головою. І в 2015 році діючий голова в складній боротьбі переміг на виборах. З якою метою? Загадка. Можливо, причина у безкорисливому бажанні зробити добро для громади?

Але навіть якщо повірити в альтруїзм голови, де ж це «добро»? Для чого ставати головою, щоб потім заявляти «немає можливостей»? І зрештою, якщо немає можливостей, то хіба не мав би це голова відчути на власній заробітній платі? Ну чесно було б, «можливостей немає, відчуваю свою вину, заробітну плату не заслужив». Натомість депутати селищної ради чемно щомісячно голосують за премію голові в розмірі 300% від заробітної плати. Хочеться запитати, за які заслуги?

Питань багато, можливо з часом будуть і відповіді. А поки, «маємо те, що маємо», ніби не хутір, але й не частина Львова.