5 причин чому не можна палити суху траву

Спалювання листя і сухої трави негативно впливає як на стан природи, так і на здоров’я людей. Окрім того, в Україні воно незаконне.

Навесні, коли сходить сніг, а також пізньої осені, люди масово спалюють суху траву. Ті, хто заявляє, що спалювання минулорічної трави необхідне, помиляються самі та вводять в оману інших.

Окрім того,  часто територія запалювання сягає природних зон, де ростуть рідкісні рослини занесені до Червоної книги України, а також живуть тварини, які точно не заслуговують бути спаленими!

Враховуючи останні події, які трапились на території Карпатського біосферного заповідника, ми підготували для наших читачів 5 ПРИЧИН чому не можна палити суху траву.

Під час згоряння однієї тонни рослинних залишків, у повітря вивільняється приблизно 9 кг мікрочастинок диму, до складу якого входять пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали та низка канцерогенних сполук. Наприклад, з тліючого листя й трави, без доступу кисню, виділяється бензопірен, що здатен викликати онкологічні захворювання. Окрім того, з димом у повітря вивільняються діоксини – одні з найотруйніших для людини речовин.

Дим від спалювання трави їдкий, темний та густий, дуже неприємний людям, подразнює очі, має неприємний запах, може викликати алергії. Коли палять траву в місті, то спалюють ті солі важких металів, що осіли на рослинах. Тому такий дим стає отруйним. До того ж у купках сухої трави і хмизу часто є сміття непридатне і небезпечне для спалювання, наприклад, пластикові пляшки.

На забруднених радіонуклідами територіях у повітря з вогнем і димом потрапляють радіоактивні речовини, які вітром переносяться на значні відстані. У сільській місцевості у вогні згоряють залишки добрив і отрутохімікатів, утворюючи летючі токсичні органічні й неорганічні сполуки. Через випалювання трави, вздовж автодоріг відбувається забруднення повітря важкими металами.

Трав’яні пожежі є значним джерелом викидів в атмосферу вуглекислого газу. В природних умовах, коли суха трава не горить взагалі або горить вкрай рідко, наприклад, через попадання блискавок під час сухих гроз – органічна речовина відмерлих рослин або їхніх частин накопичується на поверхні ґрунту. У такий спосіб все це проходить складний цикл перетворень, частково розкладається, перемішується з верхніми шарами мінерального ґрунту (за допомогою діяльності численних ґрунтових тварин) і поступово перетворюється на стійкі органічні сполуки  ґрунту, звичайно, з деякими втратами загальної маси.

Якщо ж пожежі відбуваються надто часто, то в атмосферу виділяється вуглекислий газ – не тільки через згоряння свіжої сухої трави, але й через часткове вигорання історично накопиченої в  ґрунті мертвої органічної речовини. Це призводить до несприятливих змін і більш різких коливань клімату нашої планети.

У природі все передбачено так, щоб трава та кущі росли після зими самі, без «допомоги» підпалів і людей. За зиму трава перегниває і не є перешкодою для молодої порослі. Це стосується і гілок, що також згодом перегнивають. До того ж, такі місця прекрасно підходять для гніздування птахів.

Коли гине одна або кілька ланок екосистеми, стан довкілля  може незворотньо змінитися у гіршу сторону. Кожен звір, кожен жучок, метелик, жаба, кожна травинка і кожна квіточка є єдиним цілим у природі, у біологічній ланці. Важливою є кожна травинка: в 10 сантиметрах верхнього шару ґрунту міститься майже 90% розмаїття флори й фауни лучних екосистем, часто невидимого різноманіття, але дуже важливої ланки екосистеми.

Навесні, коли люди палять минулорічне сухе листя, вже ростуть трави та квіти, хоча цього можна не помітити неозброєним оком. Кущі починають свій активний вегетативний період, тобто також ростуть. Тому весняні підпали шкодять траві й кущам. Після підпалів виживає і першою пускається в ріст найбільш стійка та невибаглива трава (часто це бур’яни), що не дає далі зростати іншим.

Окрім того, гине насіння рослин і трав на поверхні землі, а також під землею. Насіння кожного виду рослин повинне проходити певний температурний режим, щоб прорости. Навіть незначне відхилення від норми може вплинути на проростання. Під час випалювання воно просто гине. Виживають лише багаторічні рослини, чиї кореневища перебувають глибоко в ґрунті. Але ж не всі рослини багаторічні, а однорічні  розмножуються саме насінням.

Через випалювання сухої трави бідніє видовий склад лучної рослинності й тваринного світу. Повсюди, де пройшов вогонь, вже не буде колишнього різнотрав’я, а буде кілька видів найживучіших бур’янів.

Весняні паління також пошкоджують дерева, особливо їхню кореневу шийку, дуже вразливе місце майже над землею. Не кажучи вже про те, що дерева можуть просто згоріти. Від сильної температури можуть обгоріти бруньки. Страждають молоді деревця (особливо такі породи як дуб, клен, липа).

Трав’яні пожежі завдають великої шкоди узліссям, знищують нові дерева. Це одне з головних джерел пожеж у лісах і на торфовищах. Навіть слабка трав’яна пожежа здатна призвести до загибелі молодих лісових насаджень, створених для захисту полів від осушення, берегів від ерозії, доріг від снігових і пилових заметів тощо.

Під час паління трави гине багато комах, їхніх личинок і лялечок. У вогні горять всі живі істоти – сонечка, туруни, дощові черв’яки та інші комахи, які беруть участь в процесі формування ґрунту. Для дощових черв’яків зайвої сухої трави не буває. Вони дуже швидко переробляють її, перетворюють в найцінніше добриво – гумус, і одночасно роблять ґрунт пухким і живим. Суха торішня трава – не сміття, а їжа, житло, притулок і необхідні умови для життя, створені самою природою для тварин і комах.

Випалювання сухого травостою є причиною загибелі кладок і місць гніздування птахів. Також у вогні можуть загинути і постраждати звірі, плазуни, земноводні, особливо новонароджені зайчата, їжаки та жаби. За сильної трав’яної пожежі гинуть майже всі тварини, які живуть в сухій траві або на поверхні ґрунту. Хтось згоряє, хтось задихається в диму.

Трав’яні пожежі призводять до помітного зниження родючості ґрунту. Пожежа не збільшує кількості мінеральних поживних речовин в ґрунті, а вивільняє їх з сухої трави – робить недоступними для живлення рослин. Так втрачаються азотні сполуки (основна частина збереженого в рослинності азоту вивільняється в атмосферу, стаючи для переважної більшості рослин недоступною) і органічні речовини (що утворюються з відмираючих частин рослин, зокрема саме з сухої трави).

Скорочення кількості мертвої органічної речовини є головним фактором зниження ґрунтової родючості. Органічна речовина – гумус – забезпечує пористість і пухкість ґрунту, його вологоємність, здатність утримувати елементи мінерального живлення рослин у тих формах, з яких вони можуть швидко вивільнятися в ґрунтовий розчин (що особливо важливо в період активного росту трави).

Крім того, органічна речовина багато в чому визначає здатність ґрунту протистояти водній та вітровій ерозіям – скріплені органікою частинки піску і глини важче змиваються водою або здуваються вітром. Це означає, що родючий шар ґрунту краще зберігається з плином часу. Врешті решт, органічна речовина вивільняє наявні в ній елементи мінерального живлення поступово, у міру сили розкладання – в той час, як при згоранні органічної речовини мінеральні елементи переходять в розчинну форму (в золі) і швидко та легко вимиваються першим же сильним дощем.

Через підпали трави гине вся корисна мікрофлора ґрунту, в тому числі і та, яка допомагає рослинам протистояти хворобам. На відновлення потрібен час, найцінніший навесні, коли рослини набирають силу.

На місці підпалу нормальне життя рослин і комах відновлюється лише через 5-6 років, але дуже часто не відновлюється ніколи.

Джерело: zaktour.gov.ua